- Посмотри на меня. Ну, посмотри же. Тебе нравится?
- Пойдет…
- Тебе что все равно?
- Ну, я же сказал «нормально».
- Ты даже не посмотрел, как следует.
- Давай завтра поедем загород. Погода стоит замечательная!
- Я завтра с ребятами - на рыбалку. Может быть в следующий раз…
- Когда? Через месяц?! Завтра же выходной…
- Вот я и хочу отдохнуть! Я работал целую неделю для семьи! Могу я иметь день для себя? Позвони подругам.
- Но я хочу быть с тобой!
- Солнце, иногда полезно отдыхать друг от друга. Это делает семью крепче.
- А, по-моему, наоборот! И я не устала от тебя… Может быть это ты устал от меня, но я не…
Он погромче включил телевизор.
- Я тебе не нужна? Скажи мне.
Не нужна… значит не нужна…
- Я вчера в магазине видела такие игрушки! В детском отделе… Там все для малышей… А знаешь наша соседка родила девочку? Может быть, и нам завести ребенка?
- Мы еще не готовы. Надо на ноги стать.
- Но время идет. И денег никогда не будет достаточно.
- Ты еще молодая, успеешь родить. Солнце, ну представь, у нас сейчас - маленький ребенок. Нужно столько времени, сил… Ну, подумай хорошенько. Мы даже кошку не можем позволить себе завести.
- Но я так хочу… - и она замолчала.
- Давай поговорим
- Спрашивай
- Это не разговор.
- Что ты хочешь от меня?
- Нам с тобой и поговорить не о чем. Мы живем как…
- Как все нормальные люди! Только не начинай опять все сначала! – он поднялся рывком и исчез в проеме двери, но тут же появился опять, точнее выглянул из-за косяка. – Поезжай к маме, попроведай. – И исчез вновь.
- Никому я не нужна…
- Машина подъехала – это, наверное, он? Нет… А пора бы уже. 5 часов.
- Дверь открылась. Кто-то поднимается по лестнице. Опять не он. Но уже 5.45.
- Где же он? Может что-то случилось? На часах 7.
- Нет ничего хуже, чем ждать. Скоро восемь. Может позвонить? Кому? Да и не удобно как-то…
- Половина десятого! Это уже не в какие рамки!!! Ну, только явись..! И ужин уже остыл… Что это я?! Буду ужинать, не ложиться же спать голодной. … Где же он?..
- Хоть запихайся, ничего не лезет. … Дергаюсь на каждый звук…Такое впечатление, что уши живут отдельно от меня. Так! Все иду спать! Завтра на работу. Ну, где же он?
- Заснешь тут… Сон как рукой сняло. Голова гудит как улей. …
Живем как соседи, как чужие люди. Встречаемся иногда, натыкаясь друг на друга в общей квартире. Детей нет. Даже кошки… Пусто… Кому нужна такая семейная жизнь? Вот где он сейчас? …
- Ты чего крадешься?
- Боялся тебя разбудить, любимая.
- Который час?
- Спи. Спи…
- Где ты был?
- На работе.
- Интересно, что это за работа такая до полуночи?
- Только не начинай опять! Я устал…
- Нет!!! Это я устала! Устала от такой жизни! От постоянных ожиданий! От вранья! От пустоты!
Он ушел в другую комнату, хлопнув дверью.
- Я устала… Я никому не нужна… Как же я устала…
Radmila Clark,
Wasilla, Alaska, USA
Стремлюсь, не достигну ли и я, как достиг меня Христос Иисус e-mail автора:radmila_sn@mail.ru
Прочитано 15593 раза. Голосов 6. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Только у Бога сила. Так бы и хотелось обнять эту уставшую женщину и сказать, чтото хорошее.
Столько чувств. Вот молишься иногда, а помощ кажется такой нереальной. Бог любит делать нереальное для нас и мы удивляемся. Мол, как же это так?
Нужно быть очень, очень сильной, что бы перенести всю описанную историю. Может быть попробовать пожертвовать своими желаниями и влиться в его жизнь. Ох, как сложно говорить на эту тему. Первый фрагмент был так похож на фрагмент из моей жизни.
В конце каждого диалога прослежуется мысль: не нужна, никому не нужна. Это не правда. Если пристально оглядеться, то окажется, что есть те, кому мы нужны. Хотя бы те, которые не знают нашего Господа, мы нужны им, что бы рассказать о прощении грехов, об обретении надежды. Кто же как не мы? Значит мы нужны?! А блиские? Ну хотя бы, мама этой женщины.
Помощи от Господа и любви вам.
Творческих вдохновений. Комментарий автора: Спасибо, Ирина, большое Вам спасибо за отзыв и пожелания. "Агония любви (или чего хочет женщина)" и "Разговор" частично автобиографичны. И я благодарна Богу, что Бог по воле Своей дал мне благодать многих испытаний для того, чтобы Он прославился многими избавлениями, благословениями и щедрыми дарами.
Radmila Clark
Наталья Незнакомкина
2007-09-09 13:06:21
Понравилось. Казалось бы, мелочи, а ранить может глубоко и надолго. В этом надо быть очень внимательным: такие вот ситуации могут превратить семью в руины. Кстати, это касается не только мужчин, но и женщин. Комментарий автора: Наша жизнь складывается из мелочей как из пазлов. И нет ненужных и неважных мелочей.Именно эти мелочи, эти мгновения или убивают нас, калечат, или делают счастливыми и дают силы.Всецело согласна с Вами, что и мужчина и женщина должны строить семью, служа друг другу, почитая другого выше себя, любить любовью, которая все покрывает, все переносит...
Radmila Clark
Марина Т.
2007-09-12 11:49:49
Читала и думала о своем. Это, действительно, была не жизнь, а агония. Я физически чувствовала, что умираю. Не знаю, права ли, что развелась, но сейчас я вздохнула свободно. И лишь изредка вспоминаю тот ужас. Разве ж это семейная жизнь, когда мужа нет рядом даже тогда, когда он лежит с тобой на одной кровати. Комментарий автора: Я Вас понимаю. Развод - это отвратительная вещь.
Radmila Clark
Диана
2007-09-14 13:28:50
Понравилось, наверное потому что жизненно. Цепляет. Комментарий автора: Жизненно...Это трагедия, что довольно часто любовь в семьях умирает в муках. Горестно, что люди не хотят прилагать усилий, чтобы подбросить дров в семейный очаг. А может быть просто не способны любить другого. Любовь - это дар Божий, плод Духа Святого. А плод нужно еще вырастить... И дар нужно ценить и беречь.
Благодарю.
Radmila Clark
Любовь Харламова
2007-09-21 08:24:35
Спасибо. Есть над чем задуматься... Комментарий автора: Спасибо и вам за отзыв.
Radmila Clark
Наталья М.
2008-03-22 20:12:15
Очень понятно, мы все женщины, ЖИВЫЕ.Слава Богу за Бога!!!!!! Что ОН есть!"!!! )))
Для детей : Ханука та Різдво. - Левицька Галина Вистава відредагована, щоб могли зрозуміти діти молодшого віку. В коментарях залишаю 2 Дію, як була в першому варіанті. Можливо комусь знадобиться більш глибока інформація про Свято Хануки.
2 Дія
Ангел: Було це після завойовницьких війн Олександра Македонського, коли земля Ізраїлю перейшла під владу Сирії. Всі країни об’єднувала елліністична культура, в якій змішалися звичаї і традиції різних народів. Люди вважали себе «Громадянами Всесвіту». Вони захоплювалися різними спортивними іграми, язичеськими святкуваннями та спектаклями на честь грецьких богів.
Багато євреїв були слабкими у вірі і хотіли бути, як всі... Над життям євреїв, які залишались вірними Божим Заповідям, нависла загроза.
1-й ведучий: І що, насправді, карали тих, хто не їв свинину?
Ангел: Насправді! Вимоги до євреїв були дуже суворими. Цар Антиох видав указ про заборону вивчати єврейську мову, святкувати шабат, дотримуватися єврейських традицій і навіть називатися євреями. Це було справжнє рабство! В Єрусалимському Храмі на жертовнику принесли в жертву свиню, а в Храмі поставили статую Зевса!
1-й ведучий: А про яких героїв говорив (ім’я 2-го ведучого)?
Ангел: Це ті євреї, які любили Бога понад усе!
Виходять Матітьягу та Маккабі
Матітьягу: Я, Матітьягу, священик. Разом з моїми синами підняв повстання, кличучи: « Хто за Господа — до мене!» Ми пішли в гори з твердим рішенням стояти в вірі й боротися до останньої краплі крові...
Маккабі: Я, Маккабі, син Матітьягу. Керував загонами повстанців. Визвольна війна продовжувалась 3 роки. Ми не були досвідченими вояками. Наші загони складалися з пастухів, землеробів, ремісників. До того ж ми не мали достатнього озброєння...
1-й ведучий: Маккабі, я не розумію, як можна воювати, не будучи справжніми воїнами?! Без зброї, без лицарських обладунків? Я не розумію, чому ви воювали? Хіба не простіше було б бути такими, як всі? Просто жити і насолоджуватись життям...
Маккабі: Справжнє життя неможливе без віри у Всемогутнього Бога, Живого і Сущого, Який створив усе, Який і дає нам Життя. Справжня насолода — це приходити у Храм і служити, і поклонятися Йому, дякуючи Богові за все! Але Храм споганений і нема місця для поклоніння... Тому ми воювали, щоб звільнити Єрусалим, мати право бути євреєм і приносити жертви Живому Богу в Храмі!
Ангел: Відбулося три вирішальні битви. Війська сирійців значно переважали як по кількості, так і по військовій оснащеності. Але євреї постилися та молилися:
Маккабі: «Боже! Ми безсилі, а Ти Всесильний! Прости нас за наш непослух! І поверни нам Храм! Бо нема життя без істинного поклоніння Тобі!»
Ангел: І Бог дав Своє Диво! Повстанці здобули вирішальну перемогу, звільнили Єрусалим і відновили службу в Храмі!
Маккабі: Священики очистили і освятили Храм, побудували новий жертовник. Але для повноцінного Богослужіння в Храмі треба було засвітити Мінору.
Ангел: Мінора — це великий світильник, який складається з семи лампад, котрі мають постійно горіти. В лампади, згідно Божих Заповідей, треба було заливати лише чисту освячену оливу.
Маккабі: Ми знайшли лише одну посудину з чистою освяченою оливою. Її мало вистачити лише на один день горіння Мінори. Для приготування нової оливи потрібно було вісім днів.
Матітьягу: Але євреї так прагли нового початку Богослужіння! Вони прагли Божого Світла, Божої Милості, Божої Радості! Тому, наперекір всім сумнівам, священики засвітили Мінору. І сталося Боже Диво! Мінора горіла 8 днів, аж поки була приготовлена нова чиста олива.
Ангел: В пам’ять про очищення Храму євреї святкують Хануку. Це свято очищення, оновлення. Це свято Світла!
Матітьягу та Маккабі виходять. Виходить 2-й ведучий.