Зрадливий херувим на серце шле печалі,
Навіює безвихідь почуттям,
Щоб думав я, що небеса зі сталі,
І став печаллю сам.
Я не піддамся смутку і журбі.
Нехай твоє залишиться тобі.
Він каже: «Ти слабкий, в тобі немає сили,
Тобі не досягти Господніх нагород».
Він хоче, щоби плив я до могили
За хвилями життєвих вод.
Та я змагатимусь, не здамся в боротьбі.
Твоє ж нехай залишиться тобі.
Або нашіптує: «Ти зовсім безталанний.
Даремно воду в ступі не товчи.
Він прийме спів мистецький, бездоганний,
Тож ліпше помовчи».
Прославлю Господа на будь-якій трубі.
Твоє ж нехай залишиться тобі.
«Ти, - каже, - так нагадуєш невдаху.
А прийдеш ще до гіршого кінця».
Мене зловити хоче в лапи страху,
Мов кицька горобця.
Носи свій страх на власному горбі –
Твоє нехай залишиться тобі.
Він кривиться: «Ти розігнавсь до раю,
Тому і не сподобався мені.
Для тебе я тепліше місце маю –
У пеклі, у незгасному вогні».
Господній я – і рай в моїй судьбі.
Твоє ж нехай залишиться тобі.
Василь Мартинюк,
Луцьк, Україна
Я народився 16 січня 1966 року в с. Карпилівка Сарненського району Рівненської області. Закінчив філологічний факультет Волинського державного університету ім. Лесі Українки. Учителював, працював літературним редактором журналу "Благовісник".
Автор збірки "Оновлення серця" (2004).
Одружений. З дружиною Марією виховуємо шестеро дітей.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Слава Богу. Добре, брате.Славте Господа бо тільки Йому належить слава. Комментарий автора: Дякую! Слава Ісусу Христу!
Дина Маяцкая.
2009-08-16 20:04:56
Очень хорошее стих-е, грамотно написанное и чувствуется уровень талантливого поэта! А главное-твердая вера, что Вы-Божий, несмотря на все ухищрения лукавого! Будьте благословенны!
Делаем ли то что поём? - Vladimir (PVL) Мы часто поём песни и абсолютно не задумываемся о чём поём, предложили спеть и поём. Вот одна из таких песен: Когда Дух Господен наполняет меня. Не становимся ли мы обманщиками, а Слово Божие говорит: Туда ничто нечистое, преданное мерзости лжи не войдёт. Плакали мы когда либо в нашей жизни так как плакал Давид, сбросив царскую одежду и облачившись в лохмотья, сев в пыль и обсыпая себя ею, рыдал и просил милости у Господа? Радовались ли мы когда либо как радовался Давид, когда ковчег Божий возвращался в Иерусалим, сняв одежду свою и скача перд Господом? Молились ли мы когда либо так как это делал Давид, исполнялись ли мы Духа Святого так как исполнялся Давид? Если нет, задумаемся что произносим нашими устами, истина это или ложь??
