О Русь великая, сколь много ты видала,
Царей, правителей, тиранов и господ.
Но слов любви, боюсь ты слышала мало,
Из уст Того, Кто нежно любит твой народ.
Ты изнывала от жестокости, бессилья,
И безучастности правителей худых.
И чуть порой, ты расправляла прямо крылья,
Как начинала хоронить детей твоих!
Пройдя сквозь хладный, чёрный мрак средневековья,
Повергнув властно вкруг себя оковы тьмы.
Ты шла - уставшая, запачканная кровью.
И гордо славилась трофеями войны!
То временами воспаряя от тщеславных,
И гордых помыслов твоих учителей.
Вдруг принималась ты жестоко и нещадно,
Калечить совесть на просторах лагерей!
Освободившись от засилья партократов,
Ты понадеялась, что будешь процветать.
Но те лжецы, переодевшись в демократов,
Всё так же гнусно продолжали воровать!
Тебе внушали как в ужасном сновиденье,
Что безнадёжна ты, тебя мол не спасти!
Что власть, - коррупции отдали на съеденье.
И конституцию не в силах ты блюсти!
Как нелегко было твоим интеллигентам,
Под градом критики вести тебя сквозь строй!
Когда пришло на ум продажным президентам,
Поработить страну - "элите" мировой!
И пожалеют ли забывшуюся в пьянстве
Тебя политики и мнимые друзья?
Иль постоянно будут в праздности и чванстве,
С трибуны сыпать "умные" слова?
О, как нам вырваться из этой карусели!?
Из мерзкой тины лицемерия и лжи?
Корысть и наглость до нога страну раздели!
Разврат, наркотики! А что же впереди?
О Боже дай нам мудрости и силы,
Чтобы не сгинуть нам во тьме грядущих дней!
Ты милосердием Твоим покрой Россию.
И дай почувствовать тепло любви твоей!
Сколь долго ждал Отец Ты чад Своих любимых?!
Пока блуждали мы во тьме своим путём.
Но кровью Твоего Святого Сына,
Ты искупил нас, уничтожив грех крестом.
Ты от Христа сокрыл Свой лик , вскричав от боли,
Когда взывал Он в муках: - Боже! Где Ты, Где?
Ты отдал Сына Своего по доброй воле,
Дабы удел наш был во свете - не во тьме!
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Проза : Студентки - Таисия Кобелева У новелі «Студентки» образ Єви-Ніколь і її брата Джеймса, як іноземців, я вибрала не просто так. Кожна людина, стаючи християнином, отримує від Бога якесь завдання, щоб виконати Його план спасіння людства. Іноді людина виконує це завдання далеко віл свого дому. Ніколь не вважала це місто своїм домом назавжди, вони з братом постійно чекали можливості повернутись на Батьківщину. Так само кожен християнин вважає Землю своїм тимчасовим домом. Тут він виконує Божий задум для нього, адже всі люди народились не просто так.\\r\\n В образі Джеймса показаний той старший брат, про якого мріє кожен. Джеймс опікується своєю сестрою і докладає до її навчання чималих зусиль. Він став опорою своїй молодшій сестрі, яка сама б не вижила в чужій країні і чужому місті.\\r\\n Коли Єва познайомила Лізу, а Джеймс Олега, з Богом, вони виконали своє завдання тут і могли повернутись додому.\\r\\n Ліза і Настя на початку твору – символи дівчат, які вважають, що усім для повного щастя, не вистачає бойфренда. Тому вони більше ніяк не могли пояснити веселий настрій своєї сусідки.\\r\\n Ліза – людина, яка шукає сенс свого життя, шукає наполегливо. Будучи на дні відчаю, вона спочатку піддається йому і кидається на Єву з ножем, потім кидає її під машину. Злякавшись свого вчинку, дівчина трішки бере свої відчуття під контроль і зривається на Насті. На самому дні відчаю Бог подав їй свою Руку через пісню, яку вона почула через відкриті вікна Дому Молитви. Там лунала пісня Олександра Бейдика «Отпусти».\\r\\n Настя – образ впертих людей, яким не жаль нікого, крім себе. Однак в кінці твору вона теж приходить до Бога.\\r\\n
