Моя душа с годами может
открыться только единицам...
Тому, с кем я прошла невзгоды
и научилась доверять.
И в этом списке вижу тех лишь,
в ком не могу я ошибиться,
Тех, с кем прошли огонь и воду,
кто помогал всегда стоять....
Друзья нужны, кто с этим спорит,
но только их осталось мало.
Они развеялись в проблемах
и в неспособности молчать.
Остались те, кого на прочность
жизнь часто в бедах проверяла,
И кто стонал с тобою рядом,
когда ты так хотел стонать!
И знаю я, что если только
беда со мною приключится,
Что если вдруг придется трудно,
что из-под ног уйдет земля,
То будут рядом руки, души,
сердца и милые мне лица,
И хочется, чтоб точно также
для них важна была и я.
Вечерская Наталья ,
Россия, Ярославль
Я на страницах душу вам открою.
Пройдите осторожно, не спеша.
Я с вами поделюсь своей любовью
И чувствами, что полнится душа. e-mail автора:vecher-natalya@yandex.ru сайт автора:Стихи.ру
Прочитано 10690 раз. Голосов 5. Средняя оценка: 4,8
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Кажется всех хочется любить, дружить со всеми, но настоящие друзья - это сокровище, которое дарит Небо, и их не много, и надо их беречь:) Комментарий автора: Их, действительно осталось мало. Но они ценнее всего! Спасибо вам за мудрые слова.
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
