Я желаю уйти без паники,
Как пшеница идет под серп;
Так, как верные на Титанике—
С песней в небо уйти и мне б.
Не рыдающей, а готовою,
Не считая ни бед, ни дней,
С песней искренней, с песней новою
Вознестись бы к Царю Царей,
Где в чертог принимают путников,
Чья одна лишь была мечта—
Затеряться среди искупленных,
Созерцающих лик Христа.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Благослови и помоги, Господь, чтоб без паники... Принимаю эту молитву, спасибо за неё. Комментарий автора: Слава Богу.Спасибо за внимание, Валентина.
Наталия Лупан
2013-06-14 20:27:01
Аминь! Слава Богу! Комментарий автора: Cлава Богу.Спасибо, что заходите,Наташа.Благословения и вдохновения от Господа.
Aleks
2013-06-21 15:13:13
Отлично сказано... Глубоко и поэтично Комментарий автора: Cлава Богу. Спасибо, Aleks,за ободрение.
Надежда
2013-07-01 05:44:10
Аминь! И я хочу того же...
Надежда, а вы не знаете, где стихи Натальи Лупан? Хотела ими послужить в собрании, а они куда-то исчезли. Комментарий автора: Cпасибо, что заходите, Надежда, на Наташиной странице была совсем недавно -все открывается. Еще раз спасибо за внимание.
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
