Кличу долю,ніяк не докличусь,
Чи не чує,чи *мо зневажа?
Чом ти,доле,такий маєш звичай
Різать душу мою без ножа?
Чи згубилась, чи *мо заблукала
У далекій чужій стороні...
Мене доля примхлива спіткала,
Чом ятриш болем серце мені?
Насміхаєшся, в піжмурки граєш,
Відчуття мене застеріга...
Бач, без тебе мій розум не знає
До якого пристать берега.
Моє серце без тебе стенає,
І свідомість затемнює біль,
Розпач груди мені розтинає,
Бо байдужий я, доле, тобі.
Залюбки тобі бавитись мною
Не виказуючи співчуття,
Мов примхливою, чом, ти жоною
Зневажаєш мене все життя?
Досить,доле,тобі вже цуратись,
Зрозумій же мене,озовись,
Бач, обоє несемо ми втрати,
Повертайся, не гай, не барись!
Ще доволі часу у нас буде,
*Мо вже досить тенета плести?
То нехай же побачать нас люди
Як ми вкупі йдемо до мети.
Микола Токарь.
Николай Токарь,
Сидней Австралия.
Родился, рос, жил и работал на Харьковщине.Служил в армии на Камчатке. Не имею, не состоял, не привлекался.Прошёл середину восьмого десятка.В браке состою 46лет.Имею дочь и троих внуков. Живу в Сиднее с 1997года. e-mail автора:niko1938@gmail.com
Прочитано 546 раз. Голосов 0. Средняя оценка: 0
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : О маме - Валентина Велькер Написала после смерти моей мамы, она умерла от рака 8 Марта.Моя мама одна воспитала 4 дочерей,все верующие. Много за нас молилась, когда мы блуждали в грешном мире.
